Вірування скіфів

        У VII ст. до н.е., з вторгненням скіфських племен у Північне Причорномор'я, кіммерійців було витіснено в Передню Азію. З VII по III ст. до н.е. тут вже існувала скіфська держава з столицею на Дніпрі — Кам'янським городищем. Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. Скіфи стояли на порозі створення національно-державної релігії з визначеним загальнодержавним пантеоном вищих богів. Скіфська релігійно-міфологічна система сполучала в собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.
         Верховенство в Скіфському пантеоні мала Табіті, яку Геродот ототожнює з грецькою богинею Гестіею. Будучи однією з різновидів Великої Богині-матері, символом жіночого народжуючого начала в природі, Табіті в той же час була божеством світла й вогню, що виконує деміургічні та космогонічні функції. Після Табіті скіфи вшановують Папая, якого вважають своїм прабатьком і чоловіком богині Апі, котра уособлювала життєтворчі стихії — землю й воду. Шлюб Папая і Апі — це союз неба й землі, джерело всього живого. Ця трійця — Табіті, Папай і Апі — очолювала пантеон вищих скіфських божеств. Богинею життя й смерті виступала Аргімпаса. Гой-тосир був охоронцем худоби. Він перемагав своїх ворогів шляхом магічних дій. Божеством, що виконував функції захисту й був більш наближеним до людей, виступає переможець потвор Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Одна з культових тварин Геракла — бик.
        Особливе місце в релігійному світогляді скіфів посідав бог війни Арес. З іменем цього божества пов'язано кривавий культ та жертвоприношення людей. Іншим богам у жертву приносили всіляких тварин. З усіх божеств тільки Аресу скіфи споруджували святилища.
Опис спорудження святилищ богу війни та жертвоприношення у скіфів залишив по собі Геродот. Він переповідає, що скіфи нагромаджують купи хмизу, поверх яких встановлюють залізний акінак (короткий скіфський меч), який і є зображенням Ареса. З кожної сотні полонених обирають у жертву одного. Жертви заколюють над посудиною, попередньо поливши їхні голови вином, а зібраною кров'ю скіфи окроплюють акінак. По тому у заколених жертв відрубують праві плечі з руками й підкидають їх у повітря. Скіфські чотирикутні вівтарі з хмизу з укріпленим на вершині мечем являли собою відтворення світового дерева як центру світу, де проходила світова вісь, у даному разі акінак.
         Широкий спектр релігійних уявлень скіфів засвідчує різноманітність форм скіфської релігії: культи предків, героїв, вождів, поховальний культ і культ родючості, об'єктами якого були вода, земля, рослини, тварини і сонце.
         Аналогічно трипільцям і кіммерійцям, скіфи ховали померлих у скорченому вигляді під курганами. Поряд з цим побутувало трупоспалення. Ці обидва обряди через антів передаються слов'янам і набувають значного поширення в дохристиянські часи на Київщині та Чернігівщині. Елементи скіфського релігійного світогляду ввібрав у себе і слов'янський культ Роду. Це — відчуття присутності предків, віра в життя після смерті. Слов'яни мерців палили або погребали. В могили клали їжу, зброю, забитих коня, дружину чи невільницю. Насипали горбки або високі кургани. Через рік після смерті на могилі влаштовували тризну.